УЗГОДЖЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ В ГАЛУЗІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ЯК НЕОБХІДНИЙ ЕТАП ІНТЕГРАЦІЇ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ

На засіданні секції післядипломної освіти підсум­кової колегії Міністерства освіти і науки, в якій брали участь керівники відомих закладів післядипломної осві­ти, 22 лютого 2006 р. був запропонований для обгово­рення проект закону України «Про післядипломну ос­віту».

Безумовно, що розроблення та прийняття цього За­кону підтримується всіма учасниками освітньої діяль­ності в галузі післядипломної освіти, а створення робо­чої групи допоможе у стислий термін реалізувати зав­дання з узгодження його структури та змісту.

Відомо, що структура системи післядипломної ос­віти (ПО) в Україні складається з автономних, здебіль­шого некорельованих гілок: ПО педагогічних кадрів, ме­дичної галузі, державної служби, галузей промисловості, енергетики та транспорту. До того ж рівень і фінансу­вання ПО різних галузей суттєво різняться.

Останнім часом відбуваються позитивні зміни у си­стемах ПО металургійної, нафтогазової, харчової та пе­реробної галузей, залізничного та авіаційного транспорту. Позитивні тенденції зумовлені, по-перше, фінансовим станом самих галузей, по-друге, наявністю потужних закладів ПО, що залишилися з часів СРСР і, по-третє, виникненням і розвитком корпоративних навчальних закладів. Тому важливо при обговоренні проекту Зако­ну враховувати думки всіх гілок системи післядиплом­ної освіти, а також залучити до цього процесу представ­ників держави та бізнесу — головних замовників діяль­ності закладів післядипломної освіти.

Вважаємо за доцільне висловити деякі зауваження щодо змісту майбутнього документа.

Перше зауваження стосується визначення його цільової спрямованості. На нашу думку, головною ме­тою його розроблення є не узагальнення та констатація норм, які вже містяться в чинних нормативно-правових актах, а модернізація системи нормативно-правового, фінансового, методичного забезпечення післядиплом­ної освіти. Ця модернізація повинна мати органічний характер: з одного боку, спиратися на позитивні вітчиз­няні традиції, а з іншого — на світовий прогресивний досвід.

Зрозуміло, що нормативний документ, метою яко­го є стратегія та перспективи розвитку післядипломної освіти, має дати відповіді, як мінімум, на кілька про­блем, зокрема:

1)            які будуть задіяні механізми бюджетного та поза­бюджетного фінансування, податкового режиму як для самих закладів освіти, так і замовників їх послуг;

2)            яка буде оплата праці, а також статус працівників;

3)            чи матимуть гарантії на освіту та соціальні га­рантії ті, хто навчається, у закладах післядипломної ос­віти;

4)            унормування змісту післядипломної освіти;

5)            організація взаємодії трьох основних складових системи держава — освіта — бізнес;

6)            закріплення нефінансових механізмів управлін­ня системою післядипломної освіти з боку держави.

Що стосується останнього пункту, то неприпусти­мо, щоб держава не брала участі у галузі післядипломної освіти. Вона, по-перше, повинна контролювати напря­ми освіти, що пов'язані з безпекою людини, суспільства і самої держави. По-друге, держава повинна заохочува­ти діяльність із безперервної освіти усіх працівників, а також роботодавців, які інвестують кошти в навчання кадрів.

Звісно, для створення такого механізму ми не про­понуємо запровадження будь-яких адміністративних за­ходів, у тому числі процедур ліцензування, акредитації  та ін. На ринку післядипломної освіти мають працювати всі, хто хоче і може навча­ти. Треба ліцензувати навчальні програми і курси, а не навчальні заклади, особливої уваги надава­ти тому, що пов'язане з безпекою людини та держави (медицина, техніка безпеки, охорона праці та ін.).

Для того щоб розв'язати визначений комплекс про­блем, необхідно не просто доповнити зміст проекту за­кону «Про післядипломну освіту», модернізувати його структуру, а передусім змінити його концепцію з ураху­ванням стратегії модернізації системи післядипломної освіти.

На нашу думку, одним із перших кроків у розв'я­занні цього завдання має стати визначення термінології, що застосована в цьому Законі та в галузі післядиплом­ної освіти взагалі.

Не варто недооцінювати значення термінології у будь-якій галузі знань, у тому числі і в галузі післядип­ломної освіті. Під термінологією розуміють не просто вільну сукупність термінів, що використовується, а сис­тему термінів, яка стало функціонує у певній галузі знань і формує основу для її розвитку і вдосконалення.

Чи маємо ми сьогодні в галузі післядипломної ос­віти відповідну систему термінів? Якщо звернутися до проекту закону «Про післядипломну освіту» (розділ 1 «Загальні положення»), то там дається тлумачення тер­мінам: «післядипломна освіта», «перепідготовка», «ста­жування» та ін., що визначені, в основному, законом України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. У цьому проекті визначено терміни: «неперервна освіта», «нефор­мальна освіта», «формальна освіта», які подаються впер­ше.

Але на практиці в галузі післядипломної освіти ши­роко вживаються й інші терміни: «освіта дорослих», «ос­віта упродовж життя», «безперервна освіта», «безперер­вна професійна освіта», «продовжена професійна підго­товка», «продовжена професійна освіта», «додаткова ос­віта», «додаткова професійна освіта», «додаткова профе­сійна підготовка» тощо, зміст яких визначається їх ко­ристувачами на власний розсуд у досить широкому діа­пазоні. Причому використання деяких термінів замість традиційних об'єктивно відображає бажання погодити їх значення з властивостями описуваного об'єкта.

Так, зрозуміло, що термін «післядипломна освіта», який офіційно використовується для характеристики діяльності з освіти дорослих в Україні, не відповідає змісту самої діяльності. Спектр такої діяльності не об­межується критерієм наявності диплома, а стосується всіх дорослих (що вже мають освіту та (або) вже почали виробничу діяльність) і забезпечує найширшому колу осіб змогу адаптуватися до змін технологій і умов робо­ти, підтримати їхній соціальний розвиток через доступ до нових знань і кваліфікацій.

Якщо звернутися до термінології з освіти дорослих інших країн, то варто виокремити такі терміни: «освіта через усе життя», «продовжена професійна освіта», «до­даткова професійна освіта».

Термін «освіта через усе життя» трактується як найбільш універсальний і включає всі форми освіти дорослих: сімейну, шкільну, вищу, продовжену професій­ну, суспільну. Це не технічний або юридичний термін з точно визначеним змістом, а здебільшого загальнокуль­турний термін для визначення нової парадигми перехо­ду від поетапної ступеневої системи освіти до індивіду­альної.

Термін «продовжена професійна освіта», що прий­шов на зміну терміна «продовжена освіта», почав широ­ко застосовуватися в європейській освіті в 70-80 pp. ми­нулого ст. і наголосив на професіоналізмі як умові задо­волення вимог прогресу економіки. Цей термін і нині має також універсальне значення та підкреслює профе­сіоналізм у системі освіти дорослих як не роз'єднуваль­ний, а навпаки — інтегруючий фактор.

У Росії застосовують термін «додаткова професійна освіта» як додаткова підготовка для тих, хто, щонаймен­ше, має середню освіту, для покращення професійної компетентності. Сьогодні цю галузь освіти дорослих ко­ординують понад 500 навчальних закладів, вона частко­во фінансується відділом додаткової професійної освіти Міністерства загальної та професійної освіти Росії.

На підставі наведеного вважаємо за доцільне в май­бутньому Законі запровадити замість терміна «післядип­ломна освіта» термін «продовжена професійна освіта» або «додаткова професійна освіта», а також системати­зувати комплекс термінів «освіта через усе життя», «без­перервна освіта», «продовжена освіта».

При погодженні змісту основних термінів у галузі освіти дорослих необхідно врахувати прагнення освіт­ньої системи України стати повноцінною складовою європейської освітньої системи, у тому числі в галузі освіти дорослих.

Для врахування всіх точок зору пропонуємо розро­бити глосарій термінів, що використовуються у прак­тичній, навчально-методичній, науковій діяльності в га­лузі освіти дорослих, опублікувати його та узгодити із законом «Про післядипломну освіту» або вже із зако­ном «Про продовжену професійну освіту» (варіативна назва).

Як перший крок до створення такого глосарію до­цільно перекласти глосарій ключових термінів, що ви­користовуються в європейській продовженій професійній освіті. Цей глосарій виданий Європейським центром роз­витку професійної підготовки (CEDEFOP) спільно з Європейським фондом підготовки (EFT). Метою цього видання була підтримка інтеграції до ЄС нових держав. Глосарій має мультилінгвістичний характер і складений шістьома мовами: англійською, французькою, німець­кою, чеською, угорською, польською. Як відомо, перші три є робочими мовами Євросоюзу, а інші три — мова­ми нових членів ЄС (до речі, найближчих сусідніх до України держав).

Глосарій не містить вичерпного переліку термінів, а трактує основні ключові терміни для розуміння сучас­ної політики продовженої професійної освіти і складаєть­ся з тлумачення 86 термінів «професійна освіта», «про­фесійна підготовка», «продовжена професійна освіта», «продовжена професійна підготовка», «офіційне навчан­ня», «неофіційне навчання», «неформальна освіта», «фор­мальна освіта» та ін.

Автори глосарію Ф. Тюсо та В. Клєнха  дали дозвіл на його переклад українською мо­вою. Вони повідомили, що у наступному ви­данні глосарію можуть бути використані й інші мови, крім того, всі слушні зауваження та пропозиції щодо наведеної термінології будуть ураховані у другому виданні в 2007 р. Узагальнюючи викладене, пропонуємо:

                здійснити переклад Глосарію українською мовою;

                обговорити переклад Глосарію на рівні всіх спе­ціалістів галузі, доповнити його та підготувати на його основі офіційне видання Глосарію термінів у галузі ос­віти дорослих;

                розширити номенклатуру вживаних термінів;

                узгодити зміст термінів, що містяться у перекладі Глосарію і проекті Закону.

Робочою групою Національного авіаційного універ­ситету здійснено попередній переклад Глосарію, і авто­ри цієї статті сподіваються на підтримку фахівців щодо його подальшого опрацювання та видання. З цією ме­тою ми закликаємо в робочому порядку звертатися з про­позиціями та поправками до ІПН НАУ за адресою: Київ — 058, пр. Космонавта Комарова, 1, корпус 8, тел. (044) 406-74-00, ipn@nau.edu.ua.