Доповідь

Міністра освіти і науки на підсумковій колегії
Міністерства освіти і науки України
«Вища освіта України -  європейський вимір:
стан, проблеми, перспективи» 

(21 березня 2008 року, м. Київ)

Освіта і наука є стратегічним резервом розвитку держави, суспільства, економіки та багатовимірним полем нашої інтеграції у світову спільноту.

Це ставить перед нами завдання проведення глибоко продуманої реформи вищої освіти України з науковим прогнозуванням її результатів із збереженням та розвитком нашої національної духовної культури.

Президент України В.А.Ющенко 26 лютого цього року провів нараду з представниками освіти та науки, головами обласних державних адміністрацій. За результатами цієї наради Президент України підписав 20 березня цього року Указ “Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні”.

Детальний аналіз діяльності вищої школи у 2007 році наведений у розданих вам матеріалах.

Розвиток освіти та науки є серед основних  пріоритетів Програми діяльності Уряду.

На реалізацію завдань цієї Програми, з ініціативи Прем’єр-міністра України Ю.В. Тимошенко, кожне міністерство визначило, та Уряд схвалив п’ять пріоритетів.

Щодо Міністерства освіти і науки ці пріоритети є такими:

– забезпечення рівного і справедливого доступу до якісної освіти, зокрема, запровадження всеохопного незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень (у формі тестування) випускників загальноосвітніх шкіл і вступників до вищих навчальних закладів;

– розроблення програми «Підручник», що передбачатиме підвищення якості змісту підручників і навчальних посібників, а з іншого – дасть можливість запровадити прозору й ефективну процедуру використання державних коштів на їх виготовлення та розповсюдження;

– створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, яка базується на  солідарній участі держави, бізнесових кіл і громадян;

– приведення системи вищої освіти у відповідність до вимог Болонської декларації, розширення автономії вищих навчальних закладів як необхідної передумови інтеграції української освіти в європейський освітній простір;

– підвищення конкурентоспроможності української науки та її інтегрованості в світовий науковий процес. 

Організація вступної кампанії 2008 року 

Міністерство запровадило зовнішнє оцінювання навчальних досягнень усіх випускників системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів.

Цей масштабний проект здійснюємо відповідно до Указу Президента України від 4 липня 2005 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні", а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України і відповідних урядових постанов.

За останні роки це найбільш суспільно значуща, як за масштабами, так і за складністю, реформа  в українській освіті.

Метою впровадження незалежного тестування є:

– забезпечення рівного та справедливого доступу до якісної освіти для всіх без винятку молодих людей;

– проведення загальнонаціонального моніторингу справжнього рівня нашої середньої освіти;

– ревізія усталених і сформованих упродовж багатьох років традицій, які сьогодні стали вже гальмом  для розвитку освіти;

– усунення нічим не виправданого психологічного навантаження на школярів, які з одного й того самого предмета складають екзамени двічі поспіль – спочатку у школі, а потім у вищому навчальному закладі.

Ми розуміємо, що всеохопне тестування викликає в окремих громадян, керівників і політиків критику, спротив, несприйняття і навіть роздратування.

Практично увесь світ перейшов на незалежне тестування. На колишньому радянському просторі лише Україна вперто зберігає стару систему вступу. Європейський вибір України який задекларувала наша  держава, вимагає, щоб суспільство пережило і  цей катарсис.

Ми успішно пройшли етап реєстрації бажаючих вступити до вищих навчальних закладів. Сьогодні зареєстровано 522 тис. молодих людей. Водночас перші кроки повномасштабного запровадження нової моделі вступу продемонстрували, що вищі навчальні заклади у багатьох випадках до неї не готові організаційно, а окремі навіть почали шукати шляхи її спрощення.

Наприклад, користуючись демократичністю Умов прийому, деякі державні вищі навчальні заклади наважились встановити, як конкурсний, лише один сертифікат – з української мови і літератури, навіть при вступі на складні напрями підготовки, хоча у минулому році вступні випробування на ці спеціальності проводили як мінімум із двох предметів. Є випадки встановлення різної кількості сертифікатів на один напрям для денної та  заочної форм навчання.

Щоб уникнути низки організаційних проблем за час, що залишився до початку вступної кампанії, необхідно:

– посилити інформування вчителів, учнів та їх батьків, а також випускників шкіл попередніх років щодо форми, змісту та процедури зовнішнього тестування;

– усунути помилки, виявлені при пробному тестуванні;

– максимально зменшити кількість завдань у тестах, які вимагають “ручної перевірки”;

– забезпечити науково-методичний супровід і постійне вдосконалення національної системи зовнішнього тестування.

Необхідно також вжити радикальні антикорупційні заходи щодо забезпечення об’єктивності результатів зовнішнього незалежного тестування, а саме:

– забезпечити громадський контроль під час проведення незалежного зовнішнього оцінювання;

– максимально скоротити термін від проходження тестування до оголошення результатів та видачі сертифікатів зовнішнього незалежного тестування;

– забезпечити учасникам тестування можливість апеляції;

– створити сприятливі умови доступу сільської молоді до якісної середньої освіти та забезпечити впродовж 2008 – 2010 років особливі умови прийому до вищих навчальних закладів за результатами зовнішнього незалежного тестування для випускників сільських шкіл  і шкіл населених пунктів, які мають статус гірських;

– розробити Програму “Обдаровані діти села”;

– забезпечити доступ до якісних освітніх послуг особам з особливими потребами.

Прошу керівників вищих навчальних закладів украй обережно застосовувати пункт 15 Умов прийому, аби не спровокувати хвилю судових позовів абітурієнтів та їхніх батьків, пов’язаних зі встановленням суб’єктивних критеріїв зарахування, бути уважними до проблем кожного абітурієнта, максимально уникати формалізації та бюрократизму під час прийняття рішень щодо зарахування вступників на навчання. Треба обов’язково провести відповідне навчання персоналу приймальних комісій з урахуванням специфіки проведення конкурсного відбору.

Головний критерій для зарахування абітурієнта на 1-й курс – це кількість балів у сертифікаті. Якщо абітурієнт із високим балом сертифікату «не пройде» через п.15 Умов прийому, а інший, з нижчим балом, буде зарахований, то цей конфлікт суд розв’яже на користь вищого балу сертифікату, оскільки в Умовах прийому застережено, що вищий навчальний заклад вступних випробувань не проводить.

Пункт 15 Умов прийому – це кредит довіри до керівників вищих навчальних закладів. Саме цей пункт яскраво висвітлить абітурієнтам та батькам, усій громадськості наше справжнє бажання  до змін і дасть відповідь на запитання: Чи є чи немає  корупції при вступі у вищі навчальні заклади ? Якщо є, то  в які саме?

Це також кредит довіри і до Українського Центру оцінювання якості освіти, й до тих, хто проводить учнівські олімпіади різного рівня – щоб не виявилося так, що переможці будуть мати сертифікати з непрохідним балом, тобто нижче, ніж 124 бали (чи 4– у 12 – бальній шкалі). Після проведення вступної кампанії ми опублікуємо повний порівняльний аналіз її результатів.

Зі свого боку, аби попередити виникнення проблем в окремих вищих навчальних закладах, пов’язаних з можливим високим конкурсом, міністерство розпочало роботу щодо розміщення на спеціальному сайті МОН оперативної (щоденної) інформації про конкурсну ситуацію у кожному вищому  навчальному закладі.

Ще про один компонент незалежності у тестуванні. Після завершення тестування ми, орієнтовно у жовтні-листопаді, рішенням Уряду виведемо Український центр оцінювання якості освіти з-під підпорядкування МОН. Його теперішній статус історично успадкований і є тимчасовим; надалі Центр під громадським контролем має повністю відповідати за підготовку і проведення незалежного тестування. Що ж до міністерства, то його роль полягатиме у встановленні термінів проведення зовнішнього оцінювання, визначенні переліку навчальних предметів, які виносяться на тестування, та затвердженні їх програм, порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання.

Ще раз наголошую, що вступна кампанія 2008 року – це випробування вищої школи на довіру суспільства. Її успішне проведення засвідчить, передусім, про рівень академічної культури та  суспільної відповідальності вищих навчальних закладів.

 Автономія

Як свідчить практика багатьох європейських країн, однією з умов підвищення якості вищої освіти є посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії.

Водночас очевидним є і те, що ширша автономія вищих навчальних закладів неминуче призведе до більшої залежності їх від громадського контролю, а отже й громадської підтримки.

Нині окремі питання автономії українських університетів та їхні академічні свободи регламентує Закон України “Про вищу освіту”. Однак залишаються невирішеними проблеми розширення прав вищих навчальних закладів щодо розподілу фінансових ресурсів, прозорості та  доступності для громадсько-державного контролю всієї їхньої академічної та фінансової діяльності.

Існують також очевидні перешкоди і на шляху урізноманітнення джерел фінансування вищої школи. Зокрема – чинне податкове законодавство та статус неприбуткової організації, що не дозволяють проводити інноваційну діяльність вищого навчального закладу чи надавати науково-технічні, обслуговуючі та господарські платні  послуги зовнішнім організаціям.

Виникає парадоксальна ситуація: з одного боку, держава не виділяє достатньо коштів для господарських потреб вищих навчаль­них закладів, а з другого – заклади не можуть заробляти для себе кошти, продаючи свої наукові розробки, оскільки при цьому втрачають статус неприбуткової організації.

Не є досконалою сьогоднішня законодавча база для регулювання позабюджетної діяльності вищих навчальних закладів. Чинне законодавство не сприяє політиці ринкового маневрування ВНЗ. Визначальними тут повинні бути відкритість і прозорість, що означає залучення вищих навчальних закладів до процесу формування та обговорення проекту бюджету, а також щорічне оприлюднення Міністерством освіти і науки у друкованих засобах масової інформації, на сторінках Інтернету звітів про використання бюджету з поясненням змін, які виникли впродовж бюджетного року.

Щодо самого бюджету, то чітко повинні бути прописані критерії його формування для вищих навчальних закладів різного типу; його структура повинна бути прозорою і зрозумілою, а витратна частина - бездоганно вмотивованою.

Міністерство підтримало ініціативу восьми університетів щодо проведення експерименту з розширення автономії вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації.

Передбачалося, що такий експеримент підготує модель функціонування навчальних закладів із розширеними правами автономії і дасть змогу визначити механізм реалізації згаданого статусу та зробити цей процес керованим із боку Міністерства освіти і науки.

Проте окремі міністерства, спираючись на формальні мотиви, ніби то невідповідності програми експерименту чинному законодавству, на жаль, не підтримали його.

Однак, враховуючи, що однією з вимог Болонської декларації є реалізація принципу автономії, ми повертаємося до цього питання вже в рамках державних зобов’язань через нову редакцію Закону України «Про вищу освіту». 

У зв’язку зі зазначеним, нам необхідно найближчим часом:

– визначити проблеми та перешкоди на шляху розвитку академічних свобод і університетської автономії, розробивши акти нормативно-правового врегулювання розвитку академічних свобод та забезпечення автономії університетів в Україні, насамперед через зміни та доповнення до Закону України «Про вищу освіту», який ми повинні подати до Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти України до 1 червня 2008 року;

– розширити участь вищих навчальних закладів у формуванні державного замовлення з метою підвищення його ефективності, відповідності ринку праці та довгостроковій стратегії розвитку країни;

– забезпечити посилення ролі університетів у присудженні наукових ступенів і присвоєнні учених звань та ролі професійних асоціацій у їхньому підтвердженні;

– здійснити перегляд нормативів і форм оплати праці наукового та науково-педагогічного складу;

– підвищити роль і вдосконалити організацію діяльності наглядових рад університетів. (Сьогодні Наглядова рада – це лише ритуальний жест законодавчим органам) ;

– розробити нову систему суспільно-державного контролю та оцінки діяльності вищих навчальних закладів;

– прийняти рішення щодо відповідальності університетів у разі зловживання своїми правами, що погіршують якість освітніх послуг;

– розробити критерії оцінки діяльності вищих навчальних закладів для визначення їх рейтингів, які застосовуватимуться для публічного моніторингу. Ці критерії повинні бути не надумані та бутафорні, а суголосні загальноприйнятим тенденціям і нормам міжнародного  оцінювання, які справді визначали б якість і рівень освіти та науки у вищих навчальних закладах, давали б оцінку його культурній та просвітницькій діяльності;

− обов’язковим елементом автономії університетів повинно також стати розширення участі студентів в управлінні діяльністю навчального закладу, удосконалення форм і методів функціонування студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. Але йдеться про участь справжню і компетентну, а не формально проголошену чи неприродно гіпертрофовану.

У своїй програмі, коли я дав згоду на призначення мене на посаду Міністра освіти і науки, задекларував, що вже сьогодні, в межах чинного законодавства, можна частину повноважень МОН передати до вищих навчальних закладів. Зокрема, пропоную:

1) скасувати вже з наступного навчального року порядок погодження з міністерством, Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти, Науково-методичними комісіями навчальних планів вищих навчальних закладів. Відповідальність за дотримання державних стандартів повністю лягає тепер на керівника вищого навчального закладу і буде прискіпливо контролюватися при процедурах ліцензування та акредитації;

2) надати керівникам вищих навчальних закладів право затверджувати штатний розпис;

3) надати керівництву ВНЗ право самостійно вносити зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів з цього фонду, використання бюджетних коштів, що забезпечить раціональніше витрачання власних коштів;

4) перекласти обов’язок надання копій Паспортів бюджетних програм із навчальних закладів на Державне казначейство, що дозволить усунути зайві ланки у схемі відносин «міністерство – вищий навчальний заклад» і унеможливить випадки, коли вищі навчальні заклади не обслуговуються через відсутність Паспортів.

Вже сьогодні даю доручення відповідним підрозділам міністерства, зокрема департаменту економіки і фінансування, впродовж місяця підготувати проекти змін до відповідних постанов.

Шановні колеги, вам також роздані проекти нормативних документів щодо організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, які прошу обговорити на вчених та педагогічних радах і подати пропозиції до 1 червня цього року.

Ліцензування та акредитація

Скільки років існує система ліцензування та акредитації, стільки років і висловлюються пропозиції щодо її вдосконалення, спрощення, відміни, стільки ж років ця ланка управління освітою має недобру славу.

Справді, з одного боку, треба рухатися до системи ліцензування й акредитації, максимально професійної та незалежної для споживачів освітніх послуг. З іншого – ослабити сьогодні контроль за цим процесом, як показує прикрий досвід, передчасно.

Можливо, нам варто з урахуванням міжнародного досвіду не «вдосконалювати» існуючу систему акредитації, а створити принципово нову систему акредитації та Національний освітній акредитаційний центр.

Міністерство ініціювало розробку низки законодавчих актів та Положень, які б на стадії відкриття навчального закладу надавали певну гарантію його майбутньої успішної діяльності.

Але, на жаль, процедури ліцензування й акредитації і надалі залишаються громіздкими та надмірно забюрократизованими, з формальними «нібито – перевірками» потоку не сотень, а тисяч документів.

Вважаю, що слід докорінно переглянути роль і завдання Науково-методичних комісій, зосередивши їх потенціал на експертизі змісту освіти, масштабних освітніх проектів, а також підручників і посібників.

Нам потрібно автоматизувати контроль за дотриманням вищими навчальними закладами законодавчих актів і нормативно-правових документів про вищу освіту, унеможливити подачу недостовірної інформації про реальний стан справ у навчальному закладі, здешевити вартість ліцензування та акредитації.

Оптимізація мережі

Задавненими є проблеми мережі вищих навчальних закладів. На сьогодні найгострішими є чотири з них.

По перше – в Україні на 46 млн. населення, яке щорічно зменшується, є аж 904 вищі навчальні заклади, коли у розвинених країнах із таким самим населенням їх кількість не перевищує й сотні. Це є прикрим джерелом недовіри світової спільноти до якості освіти в Україні, що формує далеко не найкращий імідж нашій нації.

Потрібно дати чітке, усім зрозуміле означення «вища освіта», бо повторювання «І–ІV», чи там «ІІІ-ІV» рівень акредитації яскраво свідчить, що тут ми розминулися з правдою. Чи не зняти нам ці рівні акредитації?

По друге – вищі навчальні заклади державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам і відомствам, що теж є  далеким від оптимальності. Це своєрідне «натуральне господарство», хоч як би не захищали представники галузей «свої» навчальні заклади.

По третє – середня кількість студентів вищих навчальних закладів України становить 6,6 тис. осіб. Причому, в половині з них цей показник менший за середній, а у комунальних і приватних – значно нижчий.

По-четверте, однією з найболючіших проблем вищої школи – є відокремлені структурні підрозділи. На сьогодні їх зареєстровано 1005 (а є й такі, про які ніхто не знає), – тобто більше, ніж самих навчальних закладів.

Без сумніву, окремі з них відповідають своєму призначенню, але абсолютна більшість – ні. І особливо ті, котрі здійснюють повномасштабну підготовку від прийому до випуску. До речі, диплом про вищу освіту, здобуту в відокремленому структурному підрозділі, видає базовий навчальний заклад.

Я прошу ректорів ще раз повернутися до розгляду цього питання і дати, передусім собі, відповідь на запитання: – Чи співрозмірні ті гроші, що вносять студенти як плату за навчання у відокремлених структурних підрозділах, тому негативному розголосу, якого набуде весь навчальний заклад після ретельної перевірки їхньої діяльності відповідними контролюючими органами з оприлюдненням матеріалів перевірок?

Серйозною проблемою діючої мережі вищих навчальних закладів є також багаторічне дублювання підготовки з окремих напрямів і спеціальностей у межах певного регіону.

Я думаю, що на часі кардинально переглянути мережу вищих навчальних закладів, визначальним критерієм яких має стати стан і якість наукових досліджень у них. Адже, як результат – реальні наукові дослідження проводяться лише у 164 з 351 діючих вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Для цього, у першу чергу, необхідно:

− провести поетапну та добре продуману передачу вищих навчальних закладів, які підпорядковані іншим міністерствам і відомствам, до сфери управління Міністерства освіти і науки;

− оптимізувати  впродовж 2009 – 2010 років мережу вищих навчальних закладів шляхом їх об’єднання і створення ефективних університетів із урахуванням регіональних і загальнодержавних потреб щодо фахівців із вищою освітою.

Це дозволить:

− створити регіональні,  дослідницькі університети, в яких буде зосереджено високий науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал;

− вирішити проблеми якісного кадрового забезпечення як для навчального процесу, так і для наукових досліджень;

− уникнути дублювання та підготовки  надлишкової кількості фахівців з окремих напрямів і спеціальностей.

Сподіваюся, що міністерство отримає розуміння з боку галузевих  міністерств і підтримку Уряду у справі централізації управління вищими навчальними закладами.

Переліки напрямів і спеціальностей

Проблемним питанням на етапі повної реалізації наших міжнародних зобов’язань щодо запровадження двоступеневої освітньої структури «бакалавр-магістр» може стати новий перелік напрямів підготовки бакалаврів.

Слід визнати, що як ключовий документ системи вищої освіти, «Перелік–2006» не є зовсім вдалим, і адекватно не відображає ні реалій вищої школи, ані перспективи її розвитку. Причина цього, на мою думку, – поквапливість його прийняття.

Про це свідчить хоча б той факт, що відразу після його затвердження виникла необхідність внесення змін.

Після «скорочення» діючого раніше «Переліку–1997» кількість напрямів зросла з 76 до 146.

Це практично унеможливило підготовку академічних і професійних бакалаврів з багатьох напрямів, повернуло нас до практики підготовки фахівців за одноступеневою «радянською» схемою. Дивує те, що наполегливі пропозиції подальшого розширення цього переліку продовжують надходити.

Щобільше – новий перелік бакалаврських програм запровадили без визначення нормативного змісту освіти. Чому і на якому рівні саме навчати за новими напрямами – не зрозуміло нікому.

Аналогічна ситуація складається і з проектом переліку спеціальностей із підготовки магістрів, кількість спеціальностей у якому, порівняно з чинним Переліком, помітно зростає. До того ж, пропозиції часто надходили і надходять з урахуванням інтересів лише навчальних закладів, без урахування факту відсутності в структурі економіки України не тільки окремих спеціальностей, але й цілих галузей виробництва із сумнівними перспективами їх відродження.

Головною причиною такої ситуації є те, що, було зроблено «ямковий ремонт» діючого Переліку. Не було враховано ні досвіду європейських країн, де кількість напрямів зазвичай не перевищує кількох десятків, ні надання можливості студенту «за вільною траєкторією» здобути повну вищу освіту в рамках одного напряму і галузі знань.

Тому ці переліки слід вважати на певний період часу перехідними з наступною їх адаптацією до тих, які діють у країнах Європи та інших регіонах світу.

Розпочати цей процес необхідно невідкладно зі створення уже в квітні цього року міжгалузевої робочої групи та визначення концептуальних засад формування нового переліку, зрозумілого і прийнятного для навчальних закладів і роботодавців.

Невідкладним завданням є також формування національної системи кваліфікацій, адаптованої до європейської, що зумовлено необхідністю реалізації стратегії навчання впродовж всього життя та усунення бар’єрів між країнами через відсутність прозорості кваліфікацій.

Зміни до Закону України «Про вищу освіту»

Сьогодні можна впевнено говорити, що регуляторний ресурс чинного Закону України «Про вищу освіту» вичерпано. Невизначеність окремих його статей іноді викликає як суперечливі дії суб’єктів освітнього процесу, так і неоднозначні наслідки.

Тому найближчим часом, не випускаючи з уваги долю попереднього варіанту змін до цього закону, слід використати всі засоби, в тому числі обов’язкову тісну співпрацю з народними депутатами України, Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України та  депутатами – освітянами, для його прийняття.

Ми сподіваємось на розуміння і підтримку кожного Народного депутата України, оскільки питання освіти безпосередньо стосується усіх громадян нашої держави.

А самі зміни мають бути системними. З огляду на це, ми, у першу чергу, маємо визначити структуру вищих навчальних закладів, зокрема доуніверситетські (професійні коледжі) та університетські (університети, академії, коледжі) і дати їм чіткі й однозначні визначення.

Треба прийняти остаточне рішення щодо доцільності застосування понять «рівень акредитації», «освітньо-кваліфікаційний рівень», «рівень освіти».

Значним етапом у подоланні проблем вищої освіти повинно стати запровадження зрозумілої на ринку праці ступеневої освіти, що узгоджується з європейським форматом – трициклова система підготовки фахівців із вищою освітою: бакалавр, магістр, доктор філософії (PhD).

При цьому треба термінологічно чітко визначити такі поняття:

– кваліфікації короткого циклу (молодший спеціаліст) для студентів, які пройшли відповідну підготовку в професійних коледжах;

– кваліфікації першого циклу – бакалавра з конкретним профілем програми академічної або професіональної підготовки;

– кваліфікації другого циклу (магістр) з диверсифікацією програм за критеріями академічності та професійності, наприклад, магістра академічного та магістра професійного спрямування;

– кваліфікації інтегрованого магістра за окремими спеціальностями (медицина, ветеринарія, мистецькі і педагогічні напрями, тощо);

 кваліфікації третього циклу (кандидата наук або доктора філософії (PhD) як ступеня, який присвоюється після успішного завершення відповідної  програми дослідження.

Слід внести конструктивні зміни у фінансовий блок закону, щоби відповідні його статті стали інструментом динамічного реагування на потреби фінансового ринку та економічної ситуації в країні.

Робоча група міністерства, до складу якої увійшли ректори провідних університетів, представники інших міністерств, профспілок і студентських організацій, підготувала першу ітерацію проекту закону, який Вам сьогодні роздано.

Закликаю кожного з Вас не стояти осторонь процесу підготовки кінцевої редакції Закону і взяти активну участь в обговоренні та доопрацюванні.

Цей закон для нас з вами, й ми, а не хтось інший, несемо відповідальність за його якість та повинні відстояти його у залі Верховної Ради України.

Коледжі і технікуми

Одним із традиційних питань, яке розглядається вже кілька років, є існування в структурі вищої освіти технікумів і коледжів.

Сьогодні система неповної вищої освіти посідає значне місце в задоволенні освітніх потреб особистості й суспільства, а диплом молодшого спеціаліста здобуло майже чверть населення України.

Країни, що підписали Болонську декларацію, максимально зберегли у своїх національних освітніх системах набутий позитивний досвід і практику діяльності таких навчальних закладів, інтегрувавши їх у  загальну систему вищої освіти. Думаю, що і ми не повинні руйнувати вже усталену структуру підготовки фахівців середньої ланки. Але при цьому необхідно здійснити низку заходів, зокрема:

– привести назви і зміст діяльності цих навчальних закладів у відповідність до нових завдань - професійного коледжу;

– оптимізувати мережу цих закладів, особливо у депресивних регіонах, здійснивши об’єктивний моніторинг їх діяльності;

– повернути професійні коледжі до виконання ними прямих завдань – підготовки молодших спеціалістів у тісному контакті з галузями – замовниками фахівців;

– ліквідувати вже в наступному 2008/2009 навчальному році дублювання підготовки бакалаврів у коледжах і університетах, структурними підрозділами яких вони є.

Є ще одна проблема, якої не можна оминути. Це підготовка молодших спеціалістів у вищих професійно-технічних училищах, яка за кількісними показниками скоро наблизиться до показників технікумів і коледжів.

Моніторинг якості вищої освіти та моніторинг якості викладання

Якщо запровадження кредитно-модульної системи дозволить нам із часом і в міру її вдосконалення та відпрацювання забезпечити об’єктивний контроль за якістю знань студента, то якість роботи викладача залишається поза зоною досяжності.

Однак є спосіб вирішення і цього питання. У деяких навчальних закладах накопичено значний досвід упровадження системи оцінки діяльності викладача безпосереднім споживачем його послуг – студентом. Ця оцінка анонімна, тому її результати є коректними.

Мотивація і ставлення до роботи викладача, який отримав негативну оцінку студентів, різко змінюється і здебільшого у позитивний бік. Поза всіляким сумнівом, слід активніше використовувати такий інструментарій впливу на підвищення якості навчання.

 

Проблеми природничо-математичної підготовки

Об’єктивний аналіз результатів вступних випробувань показує, що рівень природничо-математичної освіти у середній школі знизився до загрозливої, критичної межі.

І хоча міністерство здійснює цілеспрямовану  роботу щодо виявлення, розвитку та реалізації творчих здібностей студентів із математики та природничих наук, проблем, на жаль, не меншає. Це проблема не лише освітянська, її загальнонаціональний масштаб свідчить про тривожні перекоси у суспільній свідомості. Це питання національної безпеки України.

Необхідно найближчим часом розробити і затвердити на урядовому рівні заходи щодо розвитку природничо-математичної освіти в Україні, передбачивши зокрема:

– мотиваційні механізми залучення до цієї освіти;

– удосконалення системи відбору вступників на навчання за спеціальностями природничо-математичного напрямку;

– розробку та видання для середньої школи підручників нового покоління з природничо-математичних дисциплін;

– створення умов для реального підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників у галузі природничо-математичної освіти та опанування ними новітніх технологій;

– реалізацію Комплексної програми забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технічних дисциплін.

Викладання державною мовою

Одним із найпріоритетніших завдань міністерства освіти і науки є запровадження в повному обсязі викладання у вищих навчальних закладах державною мовою. Ми вже зробили моніторинг проблем викладання української мови в школах з навчанням мовами національних меншин і обговорили план дій щодо поліпшення викладання української мови у цих навчальних закладах 18 березня поточного року на першій Всеукраїнській нараді учителів української мови та літератури.

Такий план дій щодо поліпшення викладання українською мовою ми затвердимо і для вищих навчальних закладів.

Для виконання цієї програми, як перший крок, прошу ректорів вищих навчальних закладів до 19 квітня подати до департаменту вищої освіти повну і розширену інформацію про перелік дисциплін, які вивчаються державною мовою у ваших навчальних закладах і окремо – які вивчаються іншими мовами. Також прошу подати короткий аналіз причин того, чому викладання здійснюється недержавною мовою і надати інформацію про рівень викладання українською мовою у відсотках з математики, гуманітарних, природничих і технічних дисциплін.

Департаменту вищої освіти опрацювати цю інформацію, узагальнити її окремо по кожному вищому навчальному закладу, підготувати питання на розгляд колегії МОН і затвердити план дій на три роки, де, зокрема, буде передбачена Болонською декларацією мобільність в рамках України викладачів і студентів.

Наука у вищих навчальних закладах

Проблемні питання університетської науки вже обговорювались на Міжгалузевій нараді з питань розвитку науки у вищих навчальних закладах у грудні 2006 року, за результатами якої було розроблено і затверджено Державну цільову науково-технічну та соціальну програму «Наука в університетах» на 2008-2012 роки.

Проблем у нашої університетської науки є чимало. Зупинюся на окремих з них – найгостріших і тих, які потребують негайного вирішення.

По-перше, це забезпечення доступу до паперових та електронних наукових видань, різноманітних баз даних та створення разом з Вищою атестаційною комісією електронних версій наукових фахових видань.

Тому доручаю керівникам вищих навчальних закладів, спільно з департаментами науково-технологічного розвитку, економіки та фінансування:

– провести роботу з пошуку джерел фінансування відповідних програм;

– вжити термінових заходів щодо комп’ютеризації бібліотек;

– поліпшити забезпечення інформаційних потреб навчальних закладів.

По-друге, фінансування закупівлі сучасних приладів для вищих навчальних закладів, де є сформовані ефективні наукові школи.

Гроші на це ми знайдемо, і вже в цьому році. Заявки на конкурс «дорогих» приладів прошу подавати до кінця квітня. Сподіваюсь, до того часу парламент ухвалить запропоновані нами поправки до бюджету, що передбачають кошти на купівлю обладнання.

Наголошу: фінансувати на конкурсних засадах будемо не університети в цілому, а конкретний проект, вченого чи лабораторію, які мають міжнародне або загальнонаціональне визнання і спроможні отримати вагомі наукові здобутки.

Не треба також забувати і про можливість створення центрів колективного користування науковим обладнанням. Унікальне наукове обладнання та прилади, які є в таких центрах, дадуть змогу університетам долучитися до престижних програм міжнародних інституцій.

По-третє, підтримка вчених, які публікуються у наукових виданнях із високим рейтингом.

Проблемою для таких публікацій є суворість зовнішньої експертизи. Як наслідок, наші вчені опублікували 2006 року в реферованих міжнародних журналах лише 4 тис. статей з природничих і технічних наук (учені Великої Британії – понад 96,5 тис., Росії – 23 тис., Польщі – майже 17 тис., Ізраїлю – 14 тис.). І зовсім катастрофічною є ситуація з публікаціями в галузі соціогуманітарних наук – таких було лише 66! Весь інший масив публікацій ішов тут у різних українських чи СНД-івських «записках» і «вісниках», які інколи не мають навіть англомовних резюме. Отже, світ часто елементарно не знає про те, що роблять українські науковці. Але ж у нас є наукові роботи, що можуть отримати міжнародне визнання.

Тому треба максимально сприяти вирішенню цього питання, сприяти публікаціям наших вчених у часописах з високим імпакт–фактором. Для цього міністерство планує започаткувати з наступного року спеціальну програму, яка спонукає й українські наукові видання постійно підвищувати свій рейтинг.

Підготовка кадрів вищої кваліфікації

Окремої уваги також потребує питання атестації науково-педагогічних кадрів.

За багаторічну практику присвоєння вчених звань ми звикли до того, що для здобуття вченого звання доцента кандидатові наук треба написати декілька методичних вказівок, а звання професора докторові наук присвоюється майже  автоматично.

Такий підхід призвів до певної девальвації  цих звань, хоча за визначенням вони мають свідчити про найвищий рівень викладацької та методичної  майстерності. І якщо кількість атестаційних справ, які розглянуло міністерство у 2007 році, перейшла за 2,5 тис., то це зовсім не є показником якості цього процесу. Стало звичним присвоєння вчених звань з приставкою «як виняток».

У цій проблемі треба шукати рішення тільки в двох напрямах: розробці справді об’єктивних критеріїв права на присвоєння вченого звання з поданням до розгляду атестаційною комісією як мінімум одного підручника чи навчального посібника державною мовою і  мінімізації будь яких винятків. Все це має знайти відображення у відповідному Положенні.

Не менше у нас проблем із  підготовкою кандидатів і докторів наук як одного із основних шляхів поповнення та  оновлення  наукового та викладацького складу вищого навчального закладу.

І хоча ефективність діяльності аспірантури і докторантури за останні три роки зросла з 18 до 24 відсотків, результати цієї роботи не влаштовують ні за кількістю, ні за якістю.

Є декілька шляхів вирішення цієї  проблеми. У першу чергу, це:

– підвищення якості підготовки кандидатів і докторів наук за рахунок оновлення змісту та вдосконалення форм їх підготовки з посиленням відповідальності наукових керівників і консультантів;

– забезпечення взаємозв’язку підготовки кандидатів і докторів наук з бюджетними і договірними науковими дослідженнями;

– збільшення терміну навчання аспірантів до 4 років й перетворення аспірантури на повноцінний аналог graduate school.

Водночас хочу нагадати, що одним з ключових зобов’язань України щодо Болонського процесу є перехід на ступеневу вищу освіту з підготовкою на останній ступені доктора філософії (PhD).

Вже сьогодні і законодавство України, і низка міжнародних угод закріпили  відповідність  ступенів доктора філософії, що надаються уповноваженими університетами на Заході, і нашого кандидата наук. Але помилкою було б просто перейменувати наших кандидатів на «докторів».

Очевидно, в дальшій перспективі й система підготовки кандидата (доктора філософії), й правила захисту мусять бути приведені у відповідність до міжнародних стандартів. Але ці реформи потребують зваженості. А надання всім університетам права присуджувати науковий ступінь може в наших умовах призвести до розмивання критеріїв наукової праці.

Окреме питання – що робити з нашим сьогоднішнім ступенем доктора наук. Взагалі кажучи, його наявність не суперечить Болонській декларації, яка вітає ідею неперервного наукового вдосконалення.

Хочу спеціально наголосити: питання назв ступенів у майбутньому аж ніяк не є першочерговим. Важливий їхній зміст. А назви буде усталено внаслідок обговорення в рамках самого академічного середовища.

Але для здійснення таких кроків має бути створено декілька передумов, зокрема необхідно виробити прості і зрозумілі механізми безперервного контролю та самоконтролю проведення реформ, а також забезпечити належний рівень їх фінансування, насамперед через «експериментальні майданчики» на рівні кількох провідних університетів.

Соціальний захист викладачів і студентів.
Робота зі студентами з обмеженими можливостями.
Співпраця з профспілками

У 2007 році видатки на оплату праці освітянам зросли на 2,1 млрд. грн.

Вже тричі збільшувались розміри посадових окладів освітян, а у Державному бюджеті на 2008 рік передбачено збільшення розміру оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників з січня 2008 р. – на 12 відсотків, з квітня – на 2 відсотки, з жовтня – на 4 відсотки, а з грудня – ще на 11 відсотків.

Триває погашення кредиторської заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України “Про освіту”. За три роки держава повернула педагогічним працівникам кошти на загальну суму більш, ніж 2 млрд. грн.

Вжито низку заходів для поліпшення соціального забезпечення студентів вищих навчальних закладів. Зокрема, суттєво зріс розмір академічних та інших стипендій.

У всіх питаннях забезпечення належного статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, підвищення рівня соціально-економічного захисту освітян, студентів ми повинні активно співпрацювати з профспілкою працівників освіти і науки України та іншими профспілками.

Нам необхідно активізувати роботу для забезпечення виконання положень Галузевої угоди, щодо розробки нових та удосконалення чинних нормативно-правових актів у галузі трудових відносин.

Хочу також звернути увагу керівників навчальних закладів на роботу зі студентами з особливими потребами.

Як відомо, одним із найважливіших чинників демократичного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до людини, яка позбавлена можливості вести повноцінне життя внаслідок обмежень стану  здоров’я.

Сьогодні, досягши певного рівня економічного розвитку, ми вже спроможні запропонувати молоді з особливими потребами широкий вибір безбар’єрних форм організації навчального процесу, зокрема інтегровану (інклюзивну) форму навчання, яка дає можливість молоді зазначеної категорії навчатися в звичайних академічних групах.

Шановні колеги, впевнений, що до початку нового навчального року ви знайдете кошти, наприклад, за рахунок зменшення витрат на представницькі цілі та святкування ювілеїв, і вирішите питання технічного забезпечення навчання студентів з обмеженими можливостями, зокрема обладнаєте пандуси, поручні, санітарні і медичні кімнати для хворих, вирішите питання забезпечення сурдоперекладом, апаратами для осіб із вадами слуху, подбаєте про умови їх проживання в гуртожитках.

Прошу, шановні колеги – керівники вищих навчальних закладів, подати у вересні 2008 року звіт про виконання цього завдання.

Водночас ми маємо терміново вирішити питання щодо забезпечення фінансування видання підручників і навчальних посібників для студентів з корекційної психопедагогіки, логопедії, сурдопедагогіки.

 Окремі проблеми виховної роботи

 Мабуть, немає складнішої теми для вищої школи, ніж виховна робота. Молода людина перебуває під постійним тиском часом вельми агресивного зовнішнього середовища і тому складно давати конкретні поради.

Кожний вищий навчальний заклад напрацював свої форми і методи виховної роботи. Зупинюся на окремих аспектах, які мають стати пріоритетними. Виховна роль вищих навчальних закладів полягає у залученні академічної спільноти до світової культурної спадщини та формуванні національної складової світогляду. Це включає:

– формування високого рівня освіченості, вихованості,духовності;

– вивчення національних традицій, культурних надбань українського народу;

– усвідомлення наших цінностей її почуття національної гідності;

– високу культуру державної мови, як мови навчання у вищих навчальних закладах.

Виховний процес повинен базуватися на універсальних людських цінностях та мати яскраво виражений національний характер.

У квітні цього року МОН проведе нараду проректорів вищих навчальних закладів, які відповідають за виховну роботу. Мета наради – обмінятися досвідом, виробити  загальні принципи виховної роботи на сучасному етапі та консолідувати зусилля з планом дій на найближчі три роки.

І ще одним дієвим інструментом формування свідомої молодої людини є розвиток екологічної складової.

Міністерство освіти і науки за ініціативи Президента України Віктора Ющенка оголосило з 15 березня по 15 квітня 2008 року місячник з оздоровлення довкілля, із залученням учнівської та студентської молоді.

У зв’язку з цим прошу шановних керівників вищих навчальних закладів розробити та впровадити комплекс заходів із оздоровлення довкілля на регіональному й місцевому рівнях, зокрема провести благоустрій зелених зон, парків, скверів, створення нових зелених насаджень у кожному населеному пункті, відроджувати традиційне для українського народу шанобливе ставлення до природи.

Фінансування вищої освіти

У 2008 році обсяг фінансування збільшено щодо попереднього на 42,8 відсотків, що становить в абсолютних цифрах 11,2 млрд. грн.

У запланованих видатках враховано:

– поетапне збільшення мінімальної заробітної плати та введення третього етапу Єдиної тарифної сітки, що дасть можливість підвищити посадові оклади освітянам майже на 5 відсотків;

– збільшення стипендій учням і студентам порівняно з 2007 роком у 3 рази, учням і студентам з числа дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування – в середньому у 4 рази;

– збільшення видатків на пільговий проїзд студентів та учнів на 20 відсотків.

Але, на жаль, у цьому у випадку «більше» зовсім не означає «достатньо».

Адже впродовж останніх років фінансування вищої освіти здійснювалося лише за соціальними статтями витрат: на заробітну плату, стипендію і частково на покриття комунальних послуг. Придбання обладнання, матеріалів, поточні й капі­тальні ремонти приміщень в основному фінансувалися за ра­хунок позабюджетних коштів вищих навчальних закладів.

Значну частину посад, які раніше утримувалися за рахунок державного бюджету, за останні роки переведено на утримання за рахунок коштів спеціального фонду. Тому вищі навчальні заклади змушені розширювати сферу платних послуг із урахуванням того, що кількість осіб, які здобувають освіту за власні кошти, вже помітно зменшується. Отже, необхідно розвивати інші напрямки платних послуг і передусім у галузі науки.

Та навіть за цих умов модель взаємовідносин вищого навчального закладу з Міністерством освіти і науки має бути іншою.

Вона повинна ґрунтуватися на принципах відкри­тості та прозорості, повинні бути чітко прописані критерії формування бюджету для вищих навчальних закладів різного типу. Механізми платної освіти також мають бути прозорими й зрозумілими для платників, які  повинні знати: за що саме вони платять, і які послуги вони отримають. І ми зробимо це у 2008 році.

Не можу не наголосити на питанні дотримання керівниками вищих навчальних закладів фінансової дисципліни. Хочу закликати Вас до господарської акуратності, щоби система вищої освіти через прикрі недоліки в роботі не ставала суб’єктом пильної уваги КРУ, прокуратури та засобів масової інформації.

Сьогодні можна з певністю твердити, що в прогнозованому періоді підтримка вищої освіти з боку держави буде суттєво зростати. Але все це неможливо буде реалізувати, якщо вища освіта і наука найближчим часом не стануть реальним найпотужнішим  фактором розвитку економіки, не зможуть відповісти на всі виклики економічного та суспільного розвитку України.

На завершення дякую від щирого серця всім, хто докладав свого розуму, душі й рук для того, щоб наша освітянська і наукова галузь розвивалася. Я висловлюю глибоку вдячність усім викладачам і науковцям, професорам і ректорам, працівникам управлінь освіти і центрального апарату міністерства за прагнення зробити нашу вищу освіту сучасною та якісною. Я переконаний, що спільними зусиллями ми зуміємо зробити Україну по-справжньому високоосвіченою та  здатною дивувати світ науковими та високотехнологічними досягненнями, своїм гідним внеском у світову культуру.