КОНЦЕПЦІЯ

МОДЕРНІЗАЦІЇ (ВДОСКОНАЛЕННЯ) СИСТЕМИ АКРЕДИТАЦІЇ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, НАПРЯМІВ І СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ТА ВИЩИХ ПРОФЕСІЙНИХ УЧИЛИЩАХ В УКРАЇНІ

 

1.     Стан системи акредитації в Україні

 

За період з 1991 по 2007 рік в Україні склалася національ­на система ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів. Вона в цілому дала можливість зберегти кращі надбання системи освіти ра­дянського періоду та врегулю­вала діяльність вищих навчаль­них закладів на етапі перехо­ду суспільства до нових форм суспільно-політичного життя. У цей період виділяють три етапи розвитку системи ліцен­зування та акредитації:

I етап з моменту прий­няття Закону України «Про освіту» (червень 1991 р.) до прийняття постанови Кабіне­ту Міністрів України від 12 лютого 1996 р. № 200. Відбу­лось стрімке зростання не­державного сектора вищої освіти, обсягів підготовки фахівців у галузях економіки, права та менеджменту; комер­ціалізація діяльності держав­них вищих навчальних зак­ладів, зокрема, збільшення в них кількості студентів, які навчаються на контрактній основі. При цьому система ліцензування та акредитації мала переважно заявницький характер.

II         етап з лютого 1996 року до серпня 2001 року (прийняття постанови Кабіне­ту Міністрів України від 09.08:2001 № 978 «Про затвер­дження Положення про акре­дитацію вищих навчальних закладів та спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних учили­щах». У роботі з ліцензуван­ня та акредитації з'явилася унормованість, системність, упорядкованість. Система за­безпечила можливість дер­жавного регулювання проце­су надання освітніх послуг та захист інтересів їх споживачів. Разом з тим не вдалося утвердити єдиний стандарт в оці­нюванні діяльності вищих на­вчальних закладів. Система допускала значний вплив мо­нополістів на прийняття рішень щодо ліцензування та акредитації, що не давало можливості Міністерству ос­віти і науки ефективно здійснювати ці процеси.

ІІІ етап із серпня 2001 року до теперішнього часу. В Україні утвердився єдиний державний підхід до контро­лю за організацією діяльності вищих навчальних закладів на основі процедур ліцензування та акредитації. Встановлено нормативи та вимоги до ліцензування та акредитації. Упроваджено державні та га­лузеві стандарти вищої осві­ти, введено новий перелік га­лузей наукових знань та на­прямів підготовки бакалаврів. Суспільні відносини у сфері вищої освіти перейшли на якісно новий рівень, зокрема громадськістю, суб'єктами гос­подарювання, освітянською спільнотою досягнуто розумі­ння важливості та необхідності цього процесу.

 

2. Обґрунтування необхід­ності змін у системі акредитації

 

Необхідність змін у системі акредитації спричинена тим, що:

  відбулося стрімке збільшення контингенту сту­дентів у вищих навчальних зак­ладах (у три рази, порівняно з радянським періодом) з одно­часним скороченням підготов­ки кваліфікованих робітників у системі ПТО;

     суспільно загрозливим став розрив між ринком освітніх послуг і ринком праці в якісному та кількісному ви­мірах;

     актуалізувалися процеси світової та європейської інтеграції вітчизняної системи вищої освіти;

  недостатньо дієвими є ме­ханізми державного впливу на виробників неякісних освітніх послуг;

     немає належного впливу громадськості та роботодавців на стан підготовки фахівців (бізнес та підприємництво майже не фінансують вищу освіту);

     переважають кількісні, а не якісні показники діяльності вищих навчальних закладів.

 

Чинна система ліцензуван­ня та акредитації є громізд­кою, дещо заформалізованою, не дає диференційованої оці­нки діяльності вищих навчаль­них закладів.

 

3. Основні напрями модерні­зації (удосконалення) системи акредитації вищих навчальних закладів, напрямів і спе­ціальностей у вищих навчаль­них закладах та вищих профе­сійних училищах в Україні

 

3.1.     Приведення системи у відповідність до стандартів і рекомендацій щодо забезпе­чення якості в європейському і світовому просторі вищої ос­віти (вдосконалення механізмів діяльності державних органів акредитації, створення можли­востей для діяльності громад­ських (професійних) органів оцінювання якості освіти, сприяння проходженню акре­дитації в міжнародних органі­заціях).

3.2.     Збалансування потреб вітчизняного ринку праці та освітніх послуг (введення сис­теми показників, що відобра­жають працевлаштування ви­пускників за отриманою спе­ціальністю та їх кар'єрний роз­виток, залучення роботодавців до процедур акредитації, впро­вадження у вищих навчальних закладах системи моніторингу ринку праці).

3.3.     Переміщення центру ваги в системі акредитації з кількісних на якісні показни­ки. Введення критеріальної оцінки якості освітньої діяль­ності вищих навчальних зак­ладів для підвищення:

 

     ролі практичної складо­вої в підготовці фахівців;

     масштабності зв'язків з бізнес-середовищем на ло­кальному, індивідуалізації підготовки фахівців та враху­вання особистих потреб тих, хто навчається;

     ролі громадськості та сту­дентського самоврядування, вдосконалення умов гармоній­ного розвитку та здорового способу життя студентів;

     ролі вищих навчальних закладів як громадського та наукового центру;

  інноваційної складової вищої освіти.

 

3.4.     Уточнення об'єктів і предмета ліцензування та ак­редитації відповідно до ново­го переліку галузей наукових знань та напрямів підготовки.

3.5.     Удосконалення квалі­фікаційних вимог до викла­дачів та умов їх праці.

3.6.     Збереження позитивно­го досвіду, здобутого вітчизня­ною системою ліцензування та акредитації.

 

4.                      Механізми реалізації

 

4.1.     Розроблення та прий­няття відповідних нормативно-правових актів.

4.2.     Створення громадської Ради роботодавців при МОН України.

4.3.     Запровадження активно­го інформування, роз'яснення та пропаганди щодо модернізації (вдосконалення) системи акре­дитації ВНЗ, напрямів і спеціальностей у вищих навчаль­них закладах та вищих профе­сійних училищах в Україні.

 

5.                      Очікувані результати

 

5.1.     Підвищення ефектив­ності функціонування системи ліцензування і акредитації та її об'єктивності.

5.2.     Підвищення якості вищої освіти в цілому.

5.3.     Інтегрованість вітчизня­ної системи вищої освіти в світовий та європейський ос­вітянський простір.